Доступність якісної освіти є вагомою складовою та
передумовою забезпечення прав та рівних можливостей у житті кожної дитини, а
відтак і однією з базових цінностей, що їх обстоює ЮНІСЕФ в усьому світі.
Головною метою соціального розвитку сучасного суспільства
є повага до людського розмаїття, встановлення принципів солідарності та
безпеки, що забезпечує захист та повну інтеграцію у соціум усіх верств
населення, в тому числі й осіб з обмеженими можливостями здоров’я. В основу
інтеграції закладено принцип доступності та дотримання прав людини щодо рівного
доступу до здобуття якісної освіти. Офіційна позиція європейської спільноти
щодо усунення упередженості та дискримінації стосовно осіб з порушеннями
психофізичного розвитку була висловлена ЮНЕСКО, Комісією з прав людини: «Освіта
має надаватися в межах можливого, у загальноосвітніх школах, без будь-якого
вияву дискримінації стосовно дітей та дорослих інвалідів. Таким чином, у
більшості випадків інвалідність сама по собі не є перешкодою, дискримінація –
ось що перешкоджає дитині отримати освіту у загальній системі. В окремих
випадках, відповідно до законодавчих норм, діти-інваліди зобов’язані
відвідувати спеціальні школи, що є офіційною сегрегацією».
Базові цінності, на яких ґрунтується інклюзивна освіта:
- Кожна дитина –
особистість.
- Навчатися можуть
усі – нездібних дітей немає.
- Кожна дитина має
унікальні здібності, особливості та інтереси.
- Заборона на
дискримінацію в будь-якій формі.
- Право кожної
людини на участь у житті суспільства, у тому числі людей з особливими
потребами.
- Терпимість один до
одного: готовність жити разом у світі один із одним, прийняття людей із їхніми індивідуальними
відмінностями.
- Виховання в дусі
толерантності як «гармонії в розмаїтті».
Зміни в
навчальному закладі рухають його вперед на шляху інклюзивного розвитку, якщо
вони ґрунтуються на інклюзивних цінностях. Для того, щоб робити правильні речі,
дії мають співвідноситися з цінностями. Концепція інклюзивної освіти
відображає одну з головних демократичних ідей – всі діти є цінними й активними членами
суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах корисне як для дітей з
особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родин та
суспільства в цілому. Інклюзивна
система освіти також корисна із суспільної точки зору, оскільки завдяки
спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти і толерантно ставитися до
людських відмінностей.
Ідея інклюзії
полягає у тому, щоби дитина з особливими потребами у повному обсязі брала
участь у житті колективу загальноосвітнього навчального закладу. Просто
помістити дитину з особливими проблемами в загальне середовище як альтернативу
спеціальній школі – це наразити її на проблеми, пов’язані з вищими вимогами та
ширшою шкільною програмою. Тому основним завданням адміністрації інклюзивного
загальноосвітнього навчального закладу є створення відповідного адаптованого
середовища. Запорукою успішної реалізації моделі інклюзивної освіти є ефективна
співпраця адміністрації, вчителів, відповідних фахівців, батьків та учнів.
Спеціалісти
з проблем розвитку дітей є важливими помічниками та партнерами вчителів. У
школі має бути створена своєрідна мережа підтримки. Усі, хто працює з дитиною з
особливими освітніми потребами, мають допомагати один одному, обмінюватися
знаннями, намагатися максимально використовувати місцеві ресурси для досягнення
головної мети – реалізації дитиною її потенційних можливостей та підготовки її
до незалежного життя в суспільстві. Характерними рисами командної роботи з
дитиною, яка має особливі потреби, є те, що рішення стосовно методів роботи з
дитиною приймаються колективно; члени команди несуть колективну
відповідальність за результати; батьки є рівноправними членами команди; усі
члени команди мають рівний статус і вважаються однаково важливими; знання та
вміння представників різних дисциплін інтегруються під час розробки та
реалізації навчального плану роботи з дитиною.
Порядок організації інклюзивного навчання у
загальноосвітніх навчальних закладах визначає вимоги до організації
інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах з метою реалізації
права дітей з особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання, їх
соціалізації та інтеграції в суспільство, залучення батьків до участі у
навчально-виховному процесі.
Питання організації інклюзивного навчання у закладах
загальної середньої освіти регламентується статтями 8 та 16 Закону України «Про
загальну середню освіту» та Порядком організації інклюзивного навчання у
загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 15 серпня 2011 року № 872 (зі змінами).
Рішення про утворення класів з інклюзивним навчанням
приймається керівником. Керівник загальноосвітнього навчального закладу на
підставі заяви батьків або законних представників дитини з особливими освітніми
потребами, висновку та за підтримки відповідного органу управління освітою
організовує клас із інклюзивним навчанням, створює необхідну
матеріально-технічну та навчально-методичну базу, здійснює добір відповідних
педагогічних працівників. Зарахування дітей з особливими освітніми потребами до
класів з інклюзивним навчанням здійснюється в установленому порядку відповідно
до висновку ІРЦ. Висновок про комплексну оцінку має рекомендаційний характер та
необмежений термін дії у часі.
Безпосередня організація інклюзивного навчання у закладах
освіти здійснюється командою психолого-педагогічного супроводу дитини з
особливими освітніми потребами закладу освіти. Відповідно до висновку ІРЦ,
результатів психолого-педагогічного вивчення дитини команда супроводу впродовж
2-х тижнів із моменту початку освітнього процесу складає індивідуальну програму
розвитку дитини з особливими освітніми потребами, яка погоджується батьками та
затверджується керівником закладу освіти. В індивідуальній програмі розвитку
зазначається загальна інформація про учня, наявний рівень знань і вмінь,
динаміку розвитку, адаптацію навчального матеріалу, технічні пристосування, додаткові
послуги (корекційно-розвиткові заняття), визначені на підставі висновку.
Особливістю навчально-виховного процесу дітей з
особливими освітніми потребами є його корекційна спрямованість. В
індивідуальному навчальному плані передбачається від трьох до восьми годин на
тиждень для проведення корекційно-розвиткових занять з урахуванням висновку ІРЦ
та типових навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів
для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку.
Надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових
послуг здійснюється шляхом проведення індивідуальних та групових занять, які
можуть надаватися як штатними працівниками закладу, так і залученими фахівцями.
Оцінювання навчальних досягнень дітей з особливими освітніми потребами
здійснюється згідно з критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів та
обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою. Система оцінювання
навчальних досягнень дітей із особливими освітніми потребами повинна бути стимулюючою.
В інклюзивних класах вводиться ставка асистента вчителя,
який надає допомогу вчителю в організації освітнього процесу в класі, допомагає
дітям із особливими освітніми потребами концентрувати увагу, сприяє формуванню
саморегуляції та самоконтролю у них. Важливим аспектом створення інклюзивного
освітнього середовища в рамках Концепції «Нова українська школа» є забезпечення
умов архітектурної доступності закладів освіти з урахуванням принципів
універсального дизайну та розумного пристосування.
Отже, залучення дітей з особливими освітніми потребами в
інклюзивні класи, їх успішне навчання та соціалізація потребує наполегливої та
цілеспрямованої роботи батьків, учителів, фахівців та адміністрації освітнього
закладу.
Для розвитку дитини з психофізичними порушеннями сім’я
набуває більш вагомого значення, адже саме від родини залежить своєчасність
виявлення особливостей дитини, її супровід. Ефективність значно зростає, якщо
члени родини розуміють сутність проблеми. Проте у багатьох сім’ях ставлення до
дитини з порушеннями є неадекватними. Вибір форми навчання дитини з
особливостями психофізичного розвитку (спеціальна школа чи загальноосвітня) є
прерогативою батьків. Це право їм надають основні законодавчі освітні документи
(Закони «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та ін.). Втім, це рішення
варто приймати спільно з фахівцями – медиками, педагогами, які допоможуть
зважити всі «за» і «проти», керуючись гаслом «не зашкодь». Консультаційну
допомогу батьки можуть одержати, звернувшись до фахівців інклюзивно-ресурсного
центру за місцем проживання.
Сім’я в процесі виховання, соціального інтегрування
дитини з особливими потребами зіштовхується з величезною кількістю труднощів.
Це і відсутність психолого‐педагогічного супроводу, необхідного медичного лікування,
реабілітаційної допомоги дітям тощо. Часом найближчі для хворої дитини люди
самі перебувають у стані хронічного стресу, викликаного недугою дитини,
обставинами лікування, виховання, навчання, професійного становлення своєї
особливої дитини. Все це ускладнює соціальну інтеграцію дитини, що має обмежені
можливості в середовище її здорових однолітків. Інклюзія має сприяти залученню
батьків до вирішення цих проблем, а батьки, в свою чергу, мають навчатися
співробітництву задля максимально комфортного процесу виховання та навчання
дитини з особливими потребами.
Вагомим аспектом, від якого залежить і правильна
рекомендація закладу, і добір освітнього маршруту, є надання батьками повної
інформації про дитину. Саме члени родини можуть повідомити про причини
проблеми, вони знають сильні і слабкі сторони особистості дитини, її потреби,
захоплення. Батьки повинні бути активними при складанні програм для навчання і
розвитку дитини, відстоювати її інтереси.
Навчання в інклюзивних освітніх закладах корисне як для
дітей із особливими освітніми потребами, так і для звичайних дітей, членів
родин та суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах
наголос робиться в першу чергу на розвиткові сильних якостей і талантів дітей,
а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному,
фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими
потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні
моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до
розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між
«здоровими» дітьми і дітьми з особливими потребами в інклюзивних класах сприяє налагодженню
між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно
сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш
чуйними, готовими до взаємодопомоги.
Інклюзивні підходи також корисні для сім’ї. В цьому випадку
родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримувати підтримку з
боку інших батьків, вони краще розуміють, у чому розвиток їхніх дітей є типовим
й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання і
виховання.
В окремих випадках батькам доводиться виконувати роль
волонтерів чи посередників з метою налагодження стосунків між дитиною і
педагогами, іншими учнями класу. Наприклад, це є актуальним для дітей із
розладами спектру аутизму, гіперактивних дітей.
На сьогоднішній день позитивне розв’язання питання про
залучення дітей з особливими потребами до звичайних класів у повній мірі
залежить від зацікавленості і мотивації адміністрації шкіл та вчителів. Тому
результативність цієї роботи є лише в тих закладах, де вчителі відчувають свою
відповідальність і наполегливо працюють з дітьми і їх родинами. Умовою
досягнення успіху являється співпраця педагогів з батьками, медиками та іншими
фахівцями, а також визначення потреб дитини, розробка відповідних заходів для
її підтримки, високоякісних навчальних програм на основі інформації про
розвиток дитини, відповідна професійна підготовка вчителів та постійне
підвищення кваліфікації. У класі мають бути створені такі умови, щоб всі діти
відчували свою цінність і могли брати активну участь в усіх шкільних справах.
Активна участь батьків у педагогічному процесі є надзвичайно важливою умовою
для налагодження партнерських стосунків, організації роботи в спільній команді
педагогів, батьків і фахівців для спільного прийняття рішень, планування навчальних
та реабілітаційних заходів.
Керівник загальноосвітнього закладу є фасилітатором у
налагодженні стосунків між педагогами, фахівцями та батьками. На думку вчених,
існує три фактори, які допомагають школі залучати батьків до активної участі в
ухваленні всіх рішень, що стосуються дитини:
- сприятлива атмосфера, коли педагогічний колектив
дружньо налаштований і допомагає в усьому;
- постійне
двостороннє спілкування між родиною дітей і школою;
- сприйняття батьків як колег.
В освітніх закладах можуть використовуватися три принципи
практики, орієнтованої на сім’ю:
1) сім’ю необхідно вважати основним одержувачем послуг.
Надаючи освітні послуги, треба враховувати потреби всіх членів родини, які
займаються освітою дитини та доглядом за нею;
2) необхідно підтримувати та шанувати рішення, які
приймаються родиною. Другий принцип визнає важливість родини і пропонує
фахівцям розглядати її членів як найважливіших учасників освітньої команди –
головних людей, котрі відповідають за ухвалення рішень стосовно освіти їхньої
дитини та піклування про неї. Діапазон такої співпраці може бути дуже широким:
від індивідуальної роботи з учителям для розв’язання конкретних проблем – до
участі в батьківських радах, які, працюючи спільно з педагогічним персоналом,
допомагають приймати рішення щодо навчальної програми закладу;
3) необхідно надавати широкий спектр послуг, покликаних
поліпшити функціонування дитини та родини, зважати на культурні особливості
кожної сім’ї.
Батьки повинні й самі оволодіти певними методами
виховання своєї дитини шляхом самоосвіти. Всі компоненти виховання мають бути
поєднанні з корекційно-розвитковим впливом. Члени родини разом із фахівцями
закладу мають допомогти дитині інтегруватися в соціальне середовище, встановити
позитивні контакти з ровесниками. З метою соціалізації батьки мають навчити
дітей способам культурної взаємодії між людьми, правилам поведінки у
громадських місцях.
Таким чином, щоб включення дитини з особливими освітніми
потребами відбувалося не формально, а було ефективним, батьки мають стати не
тільки замовниками освітніх послуг, а й активними учасниками освітнього процесу
їхньої дитини.
Література
1. Данілавічютє Е. А., Литовченко С. В. Стратегії викладання в інклюзивному
навчальному закладі : навч.-метод. посіб. / За ред. А. А. Колупаєвої. – К. :
Видавнича група «А.С.К.», 2012. – 360 с.
2.
Закон України «Про освіту»
[Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2017. – № 38-39. – с.
380. – Режим доступу: http://surl.li/awtx
3. Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в життєдіяльності шкіл :
посіб. / [Тоні Бут]; пер. з англ. – К. : ТОВ Видавничий дім «Плеяди», 2015. –
190 с.
4. Колупаєва А. А., Савчук Л. О. Діти з особливими освітніми потребами та
організація їх навчання : наук.-метод. посіб. / А. А. Колупаєва, Л. О. Савчук.
– К., 2011. – 206 с.
5.
Лист Міністерства освіти та науки України «Методичні
рекомендації щодо організації навчання осіб з особливими освітніми потребами в закладах освіти в 2019/2020 н.р.» [Електронний ресурс] // № 1/9-498 від 05 серпня 2019 р. – Режим доступу : http://surl.li/dlwf
6.
Миронова С. П. Педагогіка інклюзивної освіти :
навч.-метод. посіб. / С. П. Миронова. – Кам`янець-Подільський : Кам`янець-Подільський
національний університет ім. Івана Огієнка, 2016. – 164 с.
7.
Постанова Кабінету Міністрів України «Порядок організації
інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» [Електронний
ресурс] // № 872 від 15 серпня 2011 р. – Режим доступу : http://surl.li/dlwg
Немає коментарів:
Дописати коментар